У перший день війни я прокинулась від вибухів. Також дізналась про вибухи у Запоріжжі, де були мої діти. Я відразу їм сказала їхати до мене, аби бути всім разом. Обстріли тривали постійно, тож з онуками та дітьми сиділи в погребі.

Одного разу прилетіло до моєї сусідки. Я розгрібала завали та накладала їй шини на кінцівки, адже було багато переламів. Також осколок потрапив в око сусідки, нейрохірурги її не врятували.

Ми з чоловіком обладнали укриття для проживання, як могли. Без світла було дуже холодно і сиро, тож потрібно було виїжджати. Всією родиною ми евакуювались у два етапи: спочатку діти, потім я з чоловіком. Зараз я дуже хочу повернутись додому, бо не можу довго жити поза рідною домівкою.