Я залишився вдівцем: коли розпочалася війна, у мене на руках було двоє дітей. Потім познайомився з дівчиною, одружилися, склалася сім’я. Працюю двірником. Виховуємо дітей, навчаємо, займаємося господарством. 

Ми були вдома у себе в селі і почули по телевізору, що розпочалося повномасштабне вторгнення. Я взяв будинок у кредит і потихеньку його виплачував. Але туди не заселялися, жили у моєї мами. З початком війни ми пустили туди переселенців. Там дуже багато людей мешкало. Допомагали одне одному. У скруті все пережили. 

Шокувало те, що коли забрали на війну брата і кума, ми все для них купували самі - все, що потрібно нашим захисникам.

Евакуюватися не збираюся. У мене тут дружина похована, брат, усі родичі. Як я їх залишу? Мені потрібно показувати приклад для своїх дітей. 

Я віруюча людина. Всі психологічні труднощі долаю молитвою до Бога. Страх є, а стресу немає.

На жаль, нас війна не об’єднала. Завдяки благочинним фондам ми ще тримаємося. Майбутнє своє бачу мирним. Головне, щоб закінчилася війна.