Коли у мій дім і у мою машину прилетіла бомба, вирішила виїжджати. 24 лютого зателефонував син із Києва і сказав, що Харків бомблять. Це для мене було шоком, я не могла розмовляти. Інший син у мене живе в Харкові. 

Наш Нікополь бомблять щодня і щоночі. І це не припиняється, а працювати потрібно. Розбомбили мій будинок, домівку моїх батьків і мій автомобіль.

Вночі немає сну. Психологічно дуже важко. Сама себе налаштовую. У мене є родина, батьки. Я не можу розслаблятися, плакати чи десь поїхати за кордон. Мені потрібно працювати. І я не збираюсь покидати свою родину і свою країну.

Я думаю, що ще рік війна триватиме. Але хотілося б, щоб вона завершилась уже сьогодні. Закінчимо війну, а тоді будемо планувати своє майбутнє.