Вибухи у Сєвєродонецьку почались у перший день війни. Росіяни швидко підійшли до міста. Води та світла не було. Деякий час у старий районах було світло. Я ходив туди під обстрілами, щоб зарядити телефон. Поки вода була, я набрав у пляшки. Я жив на сьомому поверсі, тож довго там перебувати не міг. Потім спустився у підвал. 

Я бачив, як у місті горіли будинки. Росіяни стріляли по мирному населенню. На вулицях лежали тіла людей. 

На власні очі бачив, як ракета влучила у школу, де ховалось триста людей. 

Я зв’язався з перевізником та виїхав з Сєвєродонецька. Потім потягом дістався Харкова. Я вже звик до обстрілів та сирен. Розумію, що це ненормально, але вже як є. У майбутньому я б хотів мати власне житло. Жити без рідної домівки важко.