«Я на три хвилини розминулася з вибухом»

Повернувшись до Луганська, переселенка Марина так і не змогла прийти до тями від сумного здивування. За словами луганчанки, її місто порожнє й недоглянуте. Зараз вона живе в столиці, але мріє про день, коли можна буде повернутися додому.

У 2014 році, коли ще стежила по телевізору за подіями в Києві, я відчувала якийсь підйом і надію на зміни на краще. Але потім події розвивалися не так, як я собі уявляла.

На початку квітня мене кілька днів не було в Луганську. Коли я поверталася, не могла потрапити додому дуже довго через захоплення будівель.

Ситуація дуже загострювалася, конфлікт не стихав – і я зрозуміла, що відбувається щось серйозне. У червні дуже багато людей намагалися виїхати з міста, і Луганськ виглядав поріділим.

Мені найбільше запам’яталася мить, коли кілька років після від’їзду я змогла потрапити до Луганська і... була вражена тим, що місто порожнє та якесь недоглянуте. Усі дороги й під’їзди до міста заросли, навколо клумби й розбитий асфальт із військовою технікою.

Напевно, це найбільше вражає, коли те, до чого звик, що бачив раніше, до невпізнання змінилося. Це справило важке враження.

Як ми виїхали? О, мені пощастило встигнути на один з останніх потягів. А їхати було нікуди, насправді. І через випадкові якісь зв’язки та знайомих людей мене вдалося поселити в Броварах. Жила я в людей, яких до цього не знала.

У Києві було важко знайти роботу або зняти квартиру. Я знаю дуже багато людей, яким не вдалося зачепитися, вони не змогли знайти собі якесь місце та змушені були повернутися.