Карасьова Світлана, 9 клас, Харківський ліцей № 65

Вчитель, що надихнув на написання есе - Олефір Юлія Вікторівна 

«1000 днів війни. Мій шлях»

"В моєму серці кровоточить кожна мить,

Моя країна з болем кожну мить крокує."

Війна — це те, про що всі чули, але ніхто не бажав би пережити . Проте 1000 днів війни стали реальністю для мільйонів українців, і я серед них. В той час, коли багато хто залишився на батьківщині, я опинилася в іншій країні, далеко від дому.

Це не був мій вибір, а обставина, яку довелося прийняти , щоб врятувати своє життя та майбутнє. Але цей шлях був дуже непростим.

Коли війна почалася, рано вранці почулись перші вибухи, я, як і багато інших, не могла повірити в те, що відбувається. Ми звикли до новин про локальні конфлікти, про напруженість у політиці, але ніхто не очікував, що в наш мирний світ увірветься війна, що вона торкнеться кожного з нас. Ще за день до цього ми всі сміялися, бо це здавалося неможливим. Це був шок, від якого неможливо швидко оговтатися. Але ще більшим шоком стало усвідомлення того, що потрібно залишити рідну країну.  

Коли ти виїжджаєш з дому через війну, це не подорож, а втеча. У рюкзак вкладаєш не тільки речі першої необхідності, а й всі свої надії, спогади та мрії...Кожен крок віддаляє тебе від усього, що ти знав і любив.

Я пам’ятаю, як ми з сім’єю збирали речі за лічені хвилини, не знаючи, чи побачимо ми коли-небудь свій дім знову. Це почуття страху і невизначеності переслідувало нас всю дорогу.Приїхавши до іншої країни, я зіткнулася з новими викликами. Тут все було нове: мова, культура, люди. Усе це змушувало мене відчувати себе чужою, навіть серед тих, хто виявляв співчуття та підтримку. 

Жити далеко від батьківщини під час війни — це не лише боротьба за виживання, це й постійна внутрішня боротьба з собою.

Але цей шлях навчив мене важливих речей. Перше — це цінність єдності. У новій країні я зустріла багато українців, які так само, як і я, були змушені покинути свій дім. Ми створили маленьку спільноту, підтримуючи один одного у найскладніші моменти. Ця єдність давала сили, коли здавалося, що світ навколо розвалюється.  Друге, чому мене навчила війна, — це здатність до адаптації. Коли твій світ змінюється настільки різко, ти змушений швидко пристосовуватися. Мова, якої ти ніколи раніше не знав, стає твоїм новим засобом комунікації.

Нові звичаї та правила ти вивчаєш на ходу. Це складно, але разом з тим це робить тебе сильнішим.

Деякі люди проявляють співчуття, а деякі сміються й кидають колючі слова. Життя під час війни — це постійна боротьба, але ця боротьба не тільки зовнішня, вона йде всередині кожного з нас. Щоранку я прокидаюсь у відносній тиші і безпеці. Бачу , як люди планують свої буденні справи, говорять про майбутнє, йдуть по вулицях, обтяжені звичайними проблемами. Але мої думки не тут. Крики, страждання, кров і сльози — це те, що бачать і чують більшість українців , відчуваючи великий біль і втрати щодня.

День, що не обіцяв нічого поганого, може стати останнім у житті для когось в Україні.

Нарешті, цей досвід навчив мене цінувати моменти спокою і миру. Кожен новий день, коли ти чуєш новини з України, ти дякуєш за те, що твої близькі живі, що вони змогли вижити ще один день. Війна змушує переосмислити пріоритети і зрозуміти, що найбільша цінність у світі — це життя.  1000 днів війни в моїй країні - я вже навчилася жити з болем, страхом та невизначеністю. Але нам всім потрібно знаходити у собі сили продовжувати йти вперед .

Дорога, якою ми всі йдемо, нелегка, але кожен крок наближає нас до миру, якого ми так прагнемо.

Я досі кожен день мрію, що повернуся і, як раніше, буду ходити до школи, бігати коридорами, сміятися з друзями та навчатися. Я мрію гуляти своїм містом, і щоб воно більше ніколи не було сірим та сумним. Я хочу вірити в те , що ці 1000 днів не будуть даремними. Вони стали випробуванням для всієї країни, але водночас вони показали нашу силу і стійкість.

Кожен з нас, незалежно від того, де ми зараз знаходимося, вносить свій вклад у майбутню перемогу.

І хоча я зараз далеко від дому, моє серце завжди буде з Україною, а моя боротьба триває разом з моїм народом. Кожен день чекаю почути слова перемоги та свободи в своїй любій країні.