Колесніков Ян, 9 клас,
Нікопольська гімназія № 3 Нікопольської міської ради
Вчитель, що надихнув на написання есе: Сергієнко Марина Анатоліївна

Війна. Моя історія

Цей день я запам’ятаю назавжди... 16 липня 2022 року, вночі, розпочався обстріл нашого мирного сплячого міста з градів. З того дня все моє життя вміщується в шкільний рюкзак за спиною і дві переноски з котами в руках.

Війна забрала в мене дитинство. Я досі не вірю, що це відбувається з нами, з нашими людьми, з нашою країною. Ми не повинні чути сирени, свист снарядів та вибухи. Я хочу жити звичайним життям: ходити вчитися до школи і чекати канікул, мандрувати, пізнавати світ і відпочивати на березі нашого Каховського водосховища, займатися улюбленим спортом, ганяти з друзями на велосипедах наввипередки, спілкуватися, веселитися і просто жити. Цей цинічно вкрадений час нам вже ніхто не поверне. Життя - найголовніша цінність. З початку війни з’явилося усвідомлення того, що «завтра» може не бути. Тільки зараз стало зрозуміло, які ми були щасливі і безтурботні.

Я люблю свою країну і в іншій жити не хочу. Я люблю свою землю, свій дім, своє нескорене місто - зараз це для мене найкраще місце на землі. У кожній родині нашого зраненого містечка без вікон і дахів є своя болюча історія цієї війни. Гради, артилерія, дрони… Якщо в цей час опинитися на вулиці - порятунку від них немає. Але Нікополь незламний!

Не дивлячись на багатомісячні виснажливі обстріли та значні руйнування, моє «місто перемог» живе! Тут все одно залишається багато нескорених нікопольців. Вони вчаться, працюють, відпочивають у кафе і парках, щиро допомагають одне одному після ворожих атак, донатять на ЗСУ і будують плани на майбутнє. У Нікополі саджають квіти і дерева, ремонтують дороги, фарбують паркани - всі дуже чекають на Перемогу.

Я вірю, що вже скоро ми всі повернемося додому, дуже сподіваюся, що буде куди повернутися. Ми нарешті видалимо додаток «Тривога» і телеграм-канали зі сповіщеннями про загрозу, відірвемо дерев’яні захисні щити з вікон, знімемо скотч і плівку, і знов будемо просто жити тим життям, яке в нас колись було.