Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Валентина Кузнєцова

«Я лежала й думала: нехай би вже сюди снаряд прилетів – і все закінчилося»»

переглядів: 475

Я не бачу й майже не ходжу. Діагноз – катаракта, лікарі поставили кілька років тому. Дорога операція була. Мені, пенсіонерці, не по кишені. З роками хвороба прогресувала і призвела до абсолютної сліпоти. Як я пережила цю воєнну зиму? І голодувала, і мерзла. Почувалася як ніколи самотньою і безпорадною. 

Я ж нічого в хаті не можу знайти – ні свої речі, нічого. Я нічого не бачу. Я вирішила все з дому викинути, щоб по стінах я могла знайти вихід. Ходити не можу, ось так тільки, сидячи рачки, лад можу навести.

Будиночок у мене вже старий, може впасти в будь-який момент. Усі комунікації зруйновано. Увійти можна в будинок тільки через вікно, бо двері завалено дошками й речами. Я не маю ні газу, ні води, ні світла, ні опалення. І якщо від холоду врятував одяг, то голод вгамувати було нічим.

Врятувала мене сусідка. Я лежала при смерті, і якби вона не допомогла, я б узагалі померла…

Вона зателефонувала, щоб мені хто-небудь привіз щось, тому що я вже помирала. Просто лежала на своєму ліжку і думала: нехай би вже щось прилетіло – і все це швидше закінчилося.

Донецьк 2015 Текст Історії мирних
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій