Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Валентина Кузнєцова

«Я лежала й думала: нехай би вже сюди снаряд прилетів – і все закінчилося»»

переглядів: 1091

Я не бачу й майже не ходжу. Діагноз – катаракта, лікарі поставили кілька років тому. Дорога операція була. Мені, пенсіонерці, не по кишені. З роками хвороба прогресувала і призвела до абсолютної сліпоти. Як я пережила цю воєнну зиму? І голодувала, і мерзла. Почувалася як ніколи самотньою і безпорадною. 

Я ж нічого в хаті не можу знайти – ні свої речі, нічого. Я нічого не бачу. Я вирішила все з дому викинути, щоб по стінах я могла знайти вихід. Ходити не можу, ось так тільки, сидячи рачки, лад можу навести.

Будиночок у мене вже старий, може впасти в будь-який момент. Усі комунікації зруйновано. Увійти можна в будинок тільки через вікно, бо двері завалено дошками й речами. Я не маю ні газу, ні води, ні світла, ні опалення. І якщо від холоду врятував одяг, то голод вгамувати було нічим.

Врятувала мене сусідка. Я лежала при смерті, і якби вона не допомогла, я б узагалі померла…

Вона зателефонувала, щоб мені хто-небудь привіз щось, тому що я вже помирала. Просто лежала на своєму ліжку і думала: нехай би вже щось прилетіло – і все це швидше закінчилося.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Донецьк 2015 Текст Історії мирних
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій