Уже скоро три роки буде від того дня… У 2014 році селище накрили міни. Ми рятувалися у сховищі, там були десятки людей. Наш підвал-сховище ретельно облаштований: є стільці, ліжка, освітлення.
Ми із сім'єю ховалися в цьому сирому приміщенні цілий тиждень. Наверх я виходила тільки для того, щоб поповнити запаси води та їжі. В один з таких моментів зовсім поруч пролунав вибух. Розірвалася міна – і посипалося скло.
Мене поранило під лопатку. Кілька осколків залетіло у відчинені двері сховища. Для моєї дочки вони стали смертельними.
Весь цей жах бачили мої правнуки.
Дочку навіть поховати нормально не змогли. Почався обстріл і всі, хто був на кладовищі, у могили пострибали. А потім вилізли, швидко поховали її, і все.
.png "«Досі хліб привозять двічі на тиждень»")
%20%E2%80%93%20%D0%BA%D0%BE%D0%BF%D1%96%D1%8F.png "«Дитина сильно злякалася, і ми поїхали»")
