Вітчим з моєю мамою не скандалив ніколи. Ми перенесли з ним усе разом. Ходимо до мами на кладовище, згадуємо. Скоро три роки буде, як її немає. Ми з ним ніколи не сваримося, один одному допомагаємо. Якщо немає в мене чогось, він мені допомагає. Я до нього приходжу, прибираю, їсти готую. Я його не залишаю в біді.

У другому під'їзді четверо живуть людей, а я тут одна. Страшно, а куди діватися, де ночувати? У вітчима місця немає, де ночувати. Коли артобстріл був, сліди від куль залишилися. Усе порозбивали. Я була відсутня в цей час. Приїхала – уже було все розбите. У спальні вікна розбиті та балкон знесений – там упали два снаряди.

Замерз кран, води немає сьогодні. У комунгосп треба йти, говорити, що замерзла вода, щоб зробили. Газова піч у нас не працює, холодно, опалення немає. Зараз січень. Температура в кімнаті п'ять градусів усього лише. Дуже холодно, нічим зігріватися. Тільки обігрівач оливний, але він не гріє, тому що тут протяги всюди від вибитих шибок і балкона – і кімната не нагрівається. Я тут одна, у цьому під'їзді, не нагрію я весь будинок.

Син Віталік переїхав до Запоріжжя. А інший, неодружений, живе в Красноармійську. Сумую.

Син у ванній ховався. Осколки тут літали. Каже, зачинив двері, а вони видавлюють, разом з руками тягнуть, така хвиля велика була! А ми з подругою сиділи на лавочці, і вона побачила. Каже: «Наташо!» Я подивилася, що це таке. А воно як упаде – мене хвилею до стінки, до підвалу притягнуло. Я кричала, страшно було. Падали шибки, вогонь був, хиталися стіни. На даху впало кілька снарядів.

Коли мені треба лягати спати, я беру ковдру, накидаю на обігрівач і лягаю та гріюся так. Я вдягаю махровий халат, штани з начосом, жилетку, шапочку, вкриваюся ще фуфайкою. Коли нагріюся, тоді засинаю. А так холодно сильно. Уранці, коли встаю, кран замерзає…