Я – Євген. У мене є мама, тато, сестра і собака. Раніше ми жили в нашому затишному будинку, а зараз переїхали до чужого села.
Все змінилося 24 лютого. Ми більше не спимо в своїх ліжечках, я не граюсь своїми улюбленими іграшками. Дома було все, що нам потрібно, але мама каже, що нам потрібно трішки потерпіти.
Мені не подобається будинок, де ми зараз живемо. Він чужий, холодний і не відчувається рідним. Але я вірю, що ми обов'язково повернемося додому!
Там моя школа, мої однокласники, друзі. Там моя бабуся, яка волонтерить і допомагає людям, які залишилися в місті.
Найбільше на світі я хочу додому. Але я розумію, що це не так просто.
Тому я хочу, щоб всі, хто зараз захищає Україну, - повернулися живі та здорові до своїх родин. Щоб кожен тато, як і мій, приїхав додому.
Я коли виросту, я забороню будь-яку війну.
Дякую за все, мені нічого не треба. Подаруй краще цукерки нашим захисникам, які ризикують своїм життям за наше мирне небо.
Вірю, що скоро все буде добре!
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.