Коли росіяни біля Донецька чудили вісім років, а потім зібрали війська, я відразу жінці сказав, що через місяці два-три вони нападуть. Вона казала, що не може бути. Я казав, що вони будуть дуже жорстокі. Те, що вони наробили в Бучі, я відчув. Я ще в радянській армії служив з росіянами і знав, які вони люди, - вони вважають  себе краще за всіх.

Мені 74 роки, я інвалід другої групи. Куди я виїду? Ноги обрізали трішки. Чекаю, коли наші переможуть, а вони переможуть – сто процентів. 

У мене пенсія непогана, якось з бабусею крутимось. Я не люблю скаржитись. Якби ще трішки краще з медикаментами було, бо в мене гіпертонія, стенокардія – назбиралось на старості років. Раз на місяць нам виписують безкоштовно медикаменти від тиску, серцеві. Ціни так ростуть - не встигаємо ми. Мене два рази на рік капати потрібно, бо в мене тромбоз. 

Я тримаюсь, бо ніколи не впадав в паніку. В армії мене покалічили гарненько, дві ноги перебили перед самим дембелем. Я вісім місяців в госпіталі пролежав. Після госпіталя пів року не працював, бо два стегна було перебито. Потім не міг влаштуватись на роботу. У мене товариш газопровід тягнув з Олександрії на Світловодськ, сказав іти до них - там ні паспорту, нічого не питають. Я туди пішов, і ми на Чорнобиль тягнули газопровід з Києва.