Артем вивіз з-під обстрілів маленьку донечку у Запоріжжя. Зараз він навідує рідне село, але жителів там майже не залишилось

Я з Оріховського району, в селі Омельник жив, працював трактористом. В мене є дружина та чотирирічна донечка.

24 лютого о сьомій ранку я приїхав в магазин по хліб, а там кажуть, що почалася війна. Люди почали на заправках бензин і газ купляти, харчами запасатись. Довелось лаштувати з підвалу укриття.

Ми в кінці лютого виїхали у Запоріжжя, але повернулись, коли обстрілів стало менше.

Неділю прожили, раптом стався масований обстріл: ми з дитиною ніч у підвалі сиділи, уламки від снарядів дах побили нам на хаті.

Після того ми виїхали і більше з дитиною не поверталися. Я сам періодично їжджу додому. Небезпечно, звісно, але що поробиш. Ми збирали врожай, та й дім навідувати треба.

Зараз в селі газу немає, світло буває через раз. Воду з Оріхова возять – шукають де там в людей свердловини не розбомбили ще. Магазин працює три рази на тиждень. Гуманітарну допомогу привозять для тих, хто залишився. Але село вимерло, можна сказати.

Хочеться, щоб закінчилася війна, і можна було повернутися в свою домівку. Та чи буде вона цілою?