Паніка та невизначеність – такі відчуття були у мене під час обстрілів. У місті не було води, світла й газу. Воду привозили рятувальники. Телефон я заряджала від генератора. 

Я дуже хвилювалась за дітей. Мені було шкода всіх, хто страждав від війни. Мені було тяжко наважитись на виїзд.

Обстріли тривали, посилювались та руйнували місто. Іншого виходу не було, треба було виїжджати. 

З родиною я їхала в невідомість. Це було дуже важко. Зараз ми живемо у Дніпропетровській області. Я хочу повернутись додому та до свого минулого життя.