У мене був свій будинок, було своє життя. Почалась війна, тож мені довелось виїхати. Тоді вже були сильні обстріли. Потім з мамою ми повернулись. Щоночі неможливо було спати. Я хвилювалась, чи прилетить до нашої оселі. Ще три місяці ми прожили вдома. Росіяни окупували місто.

Це був жах. Згодом у мій будинок влучив снаряд. Вже тоді іншого виходу не було, довелось виїжджати. 

Зараз я живу в Харкові. Сподіваюсь, мені компенсують втрату житла. Я хочу повернутись додому. Мене вражає підтримка волонтерів та різних гуманітарних організацій. Мене рятує, що я живу поряд з дітьми. Намагаюсь не чіплятись за минуле. Вірю, що все буде добре.