Мені шістдесят років. Я пенсіонерка, інвалід. Мешкаю в місті Снігурівка Миколаївської області. У перші дні війни окупанти прийшли з обшуком, вибили двері в моєму будинку, вкрали продукти. Вони вибивали двері усім, хто не відчиняв їх, навіть глухонімим.

Першого квітня виїхала з сином у Хмельницький. Були сильні обстріли – стояв такий пил, що ми не бачили автомобілів, які їхали попереду. У квітні повернулися й побачили, що пошкоджено дах будинку і вікна вилетіли в коридорі. 

На початку війни не було води і світла. Воду привозили в бочці. Щоб набрати її, потрібно було вистояти чергу. Їсти я готувала на цеглинах. А зараз є всі комунікації. Однак обстріли продовжуються. Проводимо ночі без сну. 

Я надіюся, що війна закінчиться у серпні або вересні. Хочеться миру і тиші.