Я жила в дуже гарному селі. Війна застала мене вдома. Донька була в Харкові. Там почались обстріли відразу. У селі гучно стало наступного дня. Мій чоловік відразу пішов служити, а я залишилась вдома. Почалась окупація. Сім місяців росіяни мені погрожували, приходили з обшуками. Важко було. Я вірила, що скоро все закінчиться, не хотіла виїжджати. Після того, як росіяни завезли багато військової техніки, я виїхала. 

Я евакуювалась під обстрілами. На блокпостах окупанти наставляли на мене автомат, я сиділа на передньому сидінні. Іншого виходу не було, єдиний шлях був через Росію, а потім через Європу. 

Зараз я живу в Харкові. Кожного дня мрію про перемогу. Планую повернутись додому та жити далі.