Голіщева Єлизавета, Грищинський ЗЗСО I – III ст.
Війна – найбільше лихо людства. Вона забрала тисячі невинних життів ще в давнину й продовжує до цього часу.
Я – дитина, яка народилася і живе на Донбасі. Воєнні дії розпочались ще з 2014 року. На щастя, війна не торкнулася мого міста і сподіваюсь, що не торкнеться й надалі. Сотні, тисячі жителів Донбасу переїздили до інших міст. Велика частина переселенців загинули. Це величезна пляма в історії нашої держави.
Тисячі мітингів було проведено з приводу визволення України. Людей били, саджали за ґрати, вбивали, забирали майно.
Для мене війна почалась тоді, коли я дізналась, що моє улюблене місто Донецьк захоплене.
Тисячі людей позбавлені волі і не мають прав. Маленька семирічна дівчинка Ліза не розуміла всього горя. З часом, коли я підросла, батьки розповіли мені, що на той час мій улюблений хрещений перебував у зоні воєнних дій, ховався у підвалі зі своєю вагітною дружиною.
Вони молилися, щоб вийти живими, і не мали гадки, чи вийдуть.
Я боялась війни ще з малих років. Хвилювалась за рідних і незнайомців. Випитувала у батьків новини. Кожного дня я раділа дзвінкам звідти. Раділа кожній розмові і хвилювалась, коли не дзвонили.
Зараз у місті, де я живу, багато військової техніки, є госпіталь, їздять військові машини.
Я лякаюсь кожного разу, коли гримлять салюти і підривають петарди.
На свої очі бачила людей з автоматами та іншою військовою зброєю.
Зараз війна продовжується, наші вороги не припиняють забирати життя невинних людей. Може, в цей момент вбито дитину, чи підлітка, чи дорослу, літню людину. Це жахлива травма на все життя для всіх українців.
Я мрію, щоб настав мир, закінчилась війна і люди в Україні могли жити під мирним синім небом.
