Володимир Сергійович залишався у рідному селі аж до деокупації. За цей час бачив, як один за одним від обстрілів гинуть односельці. Сам він дивом залишився живим

Мені 58 років. Я жив у селі Западне Харківської області. Вода була, не було газу і світла. Грошей не вистачало, та якось виживав.

Найстрашніше – це обстріли. Мирне населення гинуло. Дуже страшно було. Я також потрапив під обстріл. Слава богу, живий залишився.

Дуже зрадів, коли наші військові приїхали в село і визволили нас. Було дуже приємно.

Мені шкода було кидати господарство, але коли вже не було змоги сидіти, я попросив військових, щоб годували курей і собак. Я їм за це дуже вдячний.

Виїжджати мені також військові допомогли. Відвезли мене спочатку в Харків, а звідти – в Запоріжжя, до моїх сватів.

Не знаю, коли закінчиться війна, але перемога буде точно за нами. Найголовніше, щоб був мир і здоров’я.