Софія Ротай, 11-б клас, Бориспільський ліцей ім. Костянтина Могилка

Вчитель, що надихнув на написання есе — Тетяна Миколаївна Скрипник

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Рідна школа — моє місце сили

Мене звати Софія і зараз мені 16 років. Кілька років тому я пережила початок війни, окупацію на Херсонщині у місті Нова Каховка та переїзд до Закарпаття, а потім до Борисполя. І на кожному етапі з того часу

мене супроводжували чудові люди, які завжди хотіли допомогти: незнайомець з Миколаївщини допоміг не заблукати на кордоні двох областей. А на Закарпатті у с. Кушниця, в нас була чудова сусідка, яка завжди допомагала і підтримувала, коли ми цього потребували.

Сила допомоги — це два слова, які для кожного мають своє особливе значення, свою історію... За кожним з цих слів стоять люди, які в складні часи підтримують та допомагають один одному.

Але зараз я хочу розповісти про свою школу — Бориспільський ліцей цм. Костянтина Могилка, яку я закінчую через кілька тижнів. Коли у вересні 2022 року я переїхала з родиною до Борисполя, одразу виникло питання: де ж навчатися? Ми з мамою обійшли кілька найближчих шкіл і жодна нам не припала до душі, тому згодом ми завітали до ліцею ім. Костянтина Могилка, там нас зустріла привітна жінка, директорка ліцею, вона вислухала нас, провела екскурсію.. І мені сподобалося.

У цій розповіді я хочу подякувати своїм учителям за те, що вони допомогли знайти себе, свій шлях і місце у «дороcлому» світі та підтримували протягом трьох років навчання.

У 9 класі я ще була впевнена, що моє покликання — хірургія, вступ до медичного.. Але за кілька років мої погляди докорінно змінилися. Наприкінці 9 класу педагог-організатор, вирішив, що я люблю дітей, а діти — мене, і я зможу проводити заходи для молодших учнів та бути вожатою в пришкільному таборі. І на диво, він був правий. Мені сподобалося і я вступила до Лідерського Департаменту Учнів (ЛДУ) та почала активно брати участь у житті своєї школи. У складі ЛДУ я їздила на заходи, виступала, проходила тренінги.. І моя думка стосовно свого покликання поступово змінювалася. А згодом, у 10 класі, вчителі мови та літератури помітили мій невеличкий потенціал та допомогли розвинути його. Я брала участь у олімпіадах, різних конкурсах, оформлювала журнал-часопис своєї школи і

зрозуміла, що робота в лікарні — не моє.. І я розгубилася, оскільки це було моєю мрією всі 10 років навчання.

Пройшов рік, я знову була вожатою у пришкільному таборі, і остаточно зрозуміла, що діти дійсно «тягнуться» до мене, та й вчителі казали, що це — моє покликання. Після довгих роздумів, вагань.. Я вирішила дослухатися до них. Хоча було доволі важко остаточно відмовитися від мрії довжиною у 10 років. Тож перейшовши до 11 класу, я була твердо впевнена, що не помилилася у виборі майбутньої сфери діяльності.

Сила Допомоги… Що ж вона значить для мене сьогодні? Це саме те, що допомогло знайти своє місце у житті. Я дуже вдячна за підтримку та надихання своїм викладачам та школі, вони остаточно змінили моє життя.