Сидорова Софія, учениця 9 класу Комунального закладу "Харківський ліцей №51 Харківської міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Таровита Ірина Олександрівна

Моя Україна майбутнього

Війна –  страшне випробування, яке доводиться переживати мільйонам українців по цей день. 24 лютого 2022 року наше мирне життя скінчилося. Той день відібрав у людей дуже багато. А в деяких найдорожче – життя. У цю хвилину тисячі військових захищають нашу прекрасну країну, аби ми мали спокійне життя та мирне небо над головою. Мир – це те, чого потребують усі люди нашої країни; те, чого потребує весь світ; те, чого ми прагнемо над усе.

Мир для мене є невід'ємною частиною співіснування людей у цьому вкрай дивному, але цікавому світі. Сьогодні він для мене – дуже особлива річ, яку раніше мало цінувала.

Він означає одну з можливостей бути щасливою, допомогти  майбутнім поколінням знайти своє щастя та побудувати своє життя гідно. Загалом поняття Мир тепер я асоціюю, певно, з одним словом. І це слово – майбутнє.

Зараз, на жаль, міста нашої країни пошкоджені, а деякі зовсім зруйновані, але я вірю, що в майбутньому все буде набагато краще, ніж до війни. Але на такі зміни потрібен час, багато часу.

Тільки на те, щоб зробити безпечними всі заміновані території, щоб почати відбудову, потрібні роки, а на цілковите очищення від страшних залишків війни потрібні десятиліття. Думаю, українцям буде важко цього дочекатися, але на все свій час. Мені б дуже хотілося бути однією з тих, хто буде допомагати відновлювати наші прекрасні міста, але я ще підліток і думаю, що моєю допомогою буде навчання.

Ми, підлітки, а також діти, поки що можемо тільки вчитися, аби в майбутньому зробити нашу неймовірну Україну ще кращою. Та є ще дещо, що ми можемо робити, - мріяти. Можливо, зараз це ніяк не допоможе, але коли ми виростемо, ці мрії цілком можуть стати реальністю.

Як харків’янка, я дуже люблю своє місто й сумую, коли бачу руїни, забиті вікна… Сподіваюся, після закінчення війни (не відразу,  звісно) я побачу нові будинки, відновлені сучасні школи, нові цікаві кав’ярні, у яких ми з друзями зможемо відпочити під час прогулянки, можливо, нові цікаві культурні заклади – театри або музеї.

Я бачу Україну після війни дуже розвиненою та сучасною. Зміни на краще будуть у всьому: в архітектурі, музиці, живописі, економіці… Також, думаю, Україна почне активно взаємодіяти з іншими країнами, з якими, можливо, донині близьких контактів не було.

Я дуже хочу, щоб скоріше настав мир; хочу більше не боятися гучних звуків та різких рухів; хочу побачитися з друзями, які зараз за кордоном; хочу побачити відновленими улюблені місця, що, на жаль, зараз зруйновані. Тож коли закінчиться цей суцільний жах, я передусім зустрінуся з усіма друзями й родичами.

З найкращою подругою відвідаю всі місця, з якими пов’язані приємні спогади, погуляємо там, де ще ніколи не були. Хочу відвідати видовищну виставу в Харківському національному академічному театрі опери та балету, якусь сучасну виставку в картинній галереї, побувати в якомусь новому музеї.

Сподіваюся, що на момент закінчення війни я здобуватиму якусь творчу професію, наприклад, акторську. І якщо так складеться, то хочу приносити людям задоволення, допомагати відволікатися від роботи та просто відпочивати. Після того, як настане мир, я мрію відвідати Одесу й побачити море, бо ніколи його не бачила, мрію відвідати столицю нашої батьківщини, а також Львів й інші міста, у яких я ніколи не була, і дуже мрію побачити Карпати. У мене є надія, що я зроблю все це, коли вже нарешті в нас усе буде добре. Бо буде Мир. Адже мир – це майбутнє.