Мені 47 років. Я з чоловіком і дітьми жила в Кальміуському районі Маріуполя. До 28 лютого працювала, хоча місто вже бомбили. А другого березня ми ризикнули виїхати. Доїхали до блокпоста в сімнадцятому мікрорайоні. Там жили мої батьки. У них вилетіли вікна від вибухів.

Ми їхали на двох автомобілях. Попереду син з дружиною і дворічною внучкою, а за ним ми з чоловіком. Нас випустили. Поблизу Оріхова був обстріл. На щастя, ми доїхали живі й неушкоджені. Десять днів пожили в Сваляві, а потім перебралися до Львова, були там чотири місяці. Зараз живемо в Києві. Мої рідні залишилися в Маріуполі. Я дуже хвилювалася, коли з ними не було зв’язку.

Мрію, щоб цього року війна закінчилася. Хочеться мати можливість обіймати своїх рідних.