Дахновський Владислав, 9 клас, Черкаська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №13 Черкаської міської ради Черкаської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Харченко Олена Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Я ще пам’ятаю життя до війни: прогулянки та ігри з друзями, поїздки на море та багато інших спогадів. У мене було багато планів на майбутнє. Я мріяв побачити світ, займатися спортом, відвідувати гуртки та секції та стати пілотом. Я захоплювався військовою технікою, цікавився історією другої світової війни. Так було до певного дня – 22 лютого 2022 року.

Несподівано прийшла вона – війна. Війна настала для мене в дванадцять  років, для мого брата взагалі в два роки.

Зранку мама розбудила мене зі словами: «Війна!». Це був великий шок.  Я не міг уявити, що таке взагалі буде. Війна змінила багато. Мрії, бажання стали примарні. Адже кожного дня, я не знаю, чи завтра настане. Мій брат, якому лише п’ять  років, уже знає, що таке тривога, що таке ракети – це просто жах!

Я розумію, що кожна тривога – це понівечені життя людей. Знищені будинки, які люди будували все своє життя.

Найстрашніше, що майже за три роки повномасштабної війни, я та мої однокласники все менше реагуємо на тривоги, звичайно ми під час уроків спускаємося в укриття, але ми вже не так боїмося тривог. Коли тривога починається серед ночі, мало хто з родин убезпечує своє життя. Лише коли дрон чи ракета прилітає поряд, та приносить руйнування з’являється страх. Мій менший брат боїться реву дронів, ховається під ліжко, або просить його обійняти.  Ракети, дрони, балістика я вже добре розрізняю, як і кожен українець, по звуку що наближається.

У нас у школі є уламки ракети, яку збили над Черкасами 22 лютого 2022 року. Я часто дивлюсь на той уламок й не можу повірити,  що такий незначний шматок завдає такої шкоди.

Інколи мені здається, що війна не закінчиться ніколи. Найстрашніше, особисто для мене, чути коли чийсь тато загинув на війні. Я, як і усі діти допомагаю ЗСУ, волонтерю. Щомісяця в нашій школі відбувається ярмарок, чи якийсь захід у підтримку волонтерського руху. Але війна безжальна, на ній гинуть люди. Я дуже хочу подорослішати, щоб допомогти закінчити цю війну.

Війна ще більше спонукала мене здійснити мою мрію – стати військовим пілотом, аби помститься за те, що коїть ворог з моїми рідними, з моїм народом, з моєю Батьківщиною – Україною!