Мені вже 85 років, я з Дружківки. Весь час вдома, нікуди не виїжджала. Перший день війни був важким. Тяжко. Війна - це дуже тяжко.
Я боюсь. Не дай Бог, як стріляли! Стріляють так, що і двері відчиняє, і вікна торохтять.
Немає нікого рідних, я одна залишилася. Всі померли. Немає нікого. Мені допомагають сусіди. Гуманітарну допомогу отримую.
Дуже тяжко, болію дуже. В мене тромби відірвалися, ноги болять, все болить. Бог його знає, чи доживу я, чи не доживу, коли воно закінчиться.
