Ангеліна побачила  війну у перші іі години, тому рішення виїхати було прийнято достатньо швидко

Життя до війни – дім, робота, сім’я. Все, як у людей.

У перший день війни я прокинулася о 4 годині ранку, приготувала каву. Почула, що щось відбувається, а коли вийшла на вулицю, то побачила зарево в стороні Нової Каховки. Тоді саме прилетіло у військову частину. А потім подзвонив син з Маріуполя, він солдат- строковик, і сповістив: «Мамо, почалася війна». Було 04:16 ранку.

Коли по твоїй вулиці їдуть БТР, а в сусідню хату заселяються незнайомці, коли перевіряють документи, не маючи на це права, коли перевертають всі речі в хаті... Це просто жах! Я дуже боялася за дочку, їй 15 років.

Тому ми виїхали. Виїжджали через Брускінське, Давидів Брід, Білу Криницю. Було дуже страшно, тому що ми проїхали велику кількість блокпостів, бачили страшні обличчя, націлені на нас автомати.

Їхали більше 8 годин до Кривого Рогу. Зараз вже три місяці проживаємо в Дніпрі. Одноразову допомогу отримували, але з роботою погано.