У перший день війни я почула два вибухи, не зрозуміла, що це може бути. Потім дізналась, що обстрілюють Краматорськ. А потім були обстріли і в Дружківці поряд з моїм будинком. Я дуже боялась літаків. Через постійно страх у мене погіршилось здоров’я. На щастя, лікарі у місті працювали та мені допомогли. Перші місяці у Дружківці не працювали магазини та аптеки, я хвилювалась, що не зможу купити ліки. Але зараз все гаразд, все працює. 

Моя донька виїхала за кордон та кличе мене, але я нікуди виїжджати не збираюсь, бо не можу покинути рідну домівку.

Мене приємно вражає, коли ЗСУ визволяють наші території. Мені хочеться обняти кожного солдата, бо вони такі молоді. Я дуже хочу, аби перемога була за нами.