Тищенко Святослав, учень 10 класу Хорошівського ліцею №2 Житомирської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Сергієнко Аліна Олександрівна

Війна. Моя історія

Війна - це не тільки галас та революції, а й смерті безвинних людей та наших воїнів, які захищають нас, та проливають кров за наш захист, війна завжди змінює життя кожної людини, але розповідь про неї дарує глибокість розуміння і важливість миру та наше майбутнє країни. Війна завжди змінює життя кожної людини.

Моя історія у війні - це нитка пам'яті, що переплітається з тугою та надією, а отже, моя історія починається з того, що одного мирного і спокійного вечора я радів своїм життям і робив собі уроки на наступний день, тобто (24 лютого). Вночі вже було зрозуміло, що розпочнеться війна.

Озерне - це місце на Житомирщині, яке також зазнало ракетних обстрілів, о четвертій ранку, після цих вибухів весь Житомир здригнувся від вибухів. Вночі, коли я вже лягав спати, то я  думав, як розпочати наступний день, коли я заснув, мені снився гарний сон, вранці батьки мене розбудили та сказали: «Сину! Війна розпочалась», в батьків з самого ранку було сильне хвилювання, в мене також було хвилювання, я думав що російська ракета чи снаряд могли долетіти до нашого села, тому що ніхто не знав, що робити.

Ми з усією родиною мусили жити разом деякий час, поки на вулиці не стане тихо, тоді з нами жила сестра, і ми жили так разом деякий час, десь 3-5 місяців. Заборонялось в таку годину вмикати світло, тому, що ми цим допомагали ворогу, а якщо буде вимкнено світло, то ворогу буде важко нас виявити і це буде дуже велика допомога нашим воїнам.

Я навчився тоді жити без інтернету, часто виходив на вулицю до друзів та допомагав батькам. Разом із сім'єю ми навчились жити без інтернету та світла, бо тоді від інтернету не було користі, тому, треба було зберігати інформаційну тишу.

Наша сільська рада запропонувала допомагати нашим воїнам. Наприклад: передавати теплі речі, це можуть бути ковдри, термобілизна та плетені шкарпетки, а ще найбільша допомога - це з готуванням їжі, тобто, потрібно запропонувати місцевим з села допомагати готувати їжу та смаколики воїнам і відправляти їм на фронт.

Батьки разом із сусідами також брали в цьому участь, і не тільки для воїнів готували, а ще й для тих, хто був на блокпості. Згодом українці почали виїжджати за кордон, щоб бути в безпеці.

Уночі було страшно спати, ніхто не знав, що може статись. Російські війська захопили ЧАЕС і висадили десант у Гостомельському аеропорту, точились бої за цей Аеропорт і разом з цим постраждав і літак АН-225 «Мрія». Росіяни втратили багато техніки та своїх військових.

Наші воїни почали звільняти Київську область від росіян, РФ була дуже виснажена в цих боях, вони почали відступати з області, деякий час росіяни перебували на території ЧАЕС, із цього вони отримали велику дозу радіоактивного опромінення, і війська Росії відступили з атомної станції й тоді вся область була звільнена від окупантів.

В перші дні війни над Житомиром літали літаки, перший раз літали російські літаки, а потім почали літати й наші літаки (з гербом України), щоб патрулювати наше небо.

Життя як було страшним, так і залишилося. Щонайстрашніше для наших воїнів, це бути в холодних окопах та жити у грязюці, найбільше це втрати, втрати найкращої людини, або побратима, який завжди тобі допомагав, а ти у відповідь допомагав. Найбільше мені запам'яталось село Гроза, там де російська ракета вбила 59 людей, і мені дуже шкода цих людей, або, коли ще російська ракета прилетіла в школу у Сумах, там де вбила директора школи та заступників директора.