меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
До всіх історій
Світлана Арсентьєвна Ситькова

«Я думала, що тієї ночі ми не переживемо»

переглядів: 121

Ми з чоловіком вийшли на пенсію і думали, що спокійно житимемо, а тут почалася війна. Усі родичі живуть у Луганську, а ми опинилися по цей бік. Це стало лихом для нас.

Раніше завжди був повний будинок друзів, рідних, а після того, як закрили пункти пропуску, немає переходу. Рідні не можуть приїхати до нас. Це найгіріше.

Я зрозуміла, що все змінилося, коли їхала машиною зі Станиці Луганської в село Нижня Вільхова, а в Макаровому за машиною рвалися снаряди.

Я ніколи не думала, що розпочнеться війна, не вірила до останнього. Так, стояли блокпости, так, були автоматники, але ми не могли подумати, що почнуть стріляти. Після цього в мене з'явилася сивина.

Міни лягали недалеко від нашого будинку, вилетіли шибки, але ми їх одразу вставили. У нас на городі є канави для стоку води. Коли були обстріли, ми лежали у цих канавах.

Війна забрала здоров'я. Пенсії маленькі, на них важко прожити. Якби не город, де вирощуємо овочі, напевно, голодували б.

У безпеці я не почуваюся. Через кожен гуркіт, навіть коли стукнуть двері, мені здається, що знову починають стріляти. Я настільки налякана тими подіями, що й досі не можу про них забути.

Хочеться назавжди забути, коли летіли міни, вогняні кулі та падали біля наших будинків, коли перебили газопровід та було велике полум'я. Це був жах, справжнє пекло на землі. Я думала, що тієї ночі ми не переживемо.

Мрію, щоб усе швидше закінчилося, щоб ми знову були єдині з Луганськом, і я поїхала і побачила своїх сестер, братів, тітку. Вони усі живуть у Луганську.

Нижня Вільхова Текст Історії мирних пенсіонери 2014 зруйновано або пошкоджено житло обстріли безпека та життєзабезпечення здоров'я їжа розлука з близькими Обстріли Луганська
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій