У перший день війни я була шокована, бо моя мама опинилась на окупованій території у Токмака. Я не знала, як її звідти вивезти. Не було зв’язку, тому дізнатись, чи вона жива, не було змоги. Згодом я зв’язалась із братом, який залишався з нею. Волонтери вивозили маму до Запоріжжя вісім годин. Дорога для людини похилого віку була складною. 

Мене шокувало те, що війна накоїла в нашій країні. У Маріуполі залишилось багато моїх друзів, про яких досі нічого не знаю.

Найбільше мене вразила згуртованість українців. Я рада, що ми об’єднались у скрутні часи. Сподіваюсь, що на нас чекає мирне майбутнє.