У перші дні війни я виїхала в Одеську область. До останнього не могла повірити, що все це відбувається насправді. Здавалося, що ось-ось усе закінчиться, що це просто страшне непорозуміння. Вся моя рідня живе в Росії. Я досі не можу збагнути, як можна було так напасти, принести стільки болю й руйнувань.

Зараз я живу на пенсію. Допомагають діти, отримую гуманітарну допомогу. Мені пощастило більше, ніж багатьом іншим. Адже люди гинуть, все це жах. Навіщо стільки смертей і горя?

Єдине, чого хочу, — щоб настав мир. Щоб люди знову могли довіряти одне одному, щоб діти та онуки не знали, що таке війна.