Війна увірвалася в моє життя за одну хвилину. Була ніч. Я прокинулася від вибухів. Росіяни відразу почали штурм Чорнобаївки. Такого я ніколи не чула. І все. Мирний світ закінчився. Вранці вже не працювали магазини. Люди почали тікати, хто куди. Я залишалася. Не могла повірити, що потрібно їхати. Думала, все скоро закінчиться. Але все тільки починалося.

Обстріли стали регулярними. Люди ховалися в підвалах, як і я. Ми майже не виходили назовні. Мій чоловік-військовий побіг на роботу. Ми з сином не знали, що робити. Наші друзі виїжджали, тож ми поїхали з ними.

Дорога була страшна, під обстрілами. Затори були величезні. 

Я досі не можу усвідомити, що у мене немає дому. Моє село майже стерте з лиця землі. Багато моїх знайомих загинули від обстрілів. Я живу одним днем. Відчуваю, що нікому не потрібна, бо все залишилось у Чорнобаївці.