Мені 28 років. Я родом з Кіровоградської області. Навчався на хірурга. У Маріуполі проходив інтернатуру. Спочатку працював в обласній лікарні, а потім – у десятій міській. Два місяці провів в окупації. 23 квітня виїхав у Бердянськ, а 13 травня – у Кропивницький. Зараз проходжу інтернатуру в Кіровоградській обласній лікарні.

Коли почалася війна, я допоміг другу виїхати з Маріуполя, а сам залишився працювати в обласній лікарні. Упродовж першого місяця навіть не виходив на вулицю, бо було дуже багато поранених. Наступного місяця вже ходив на пошуки води та їжі. Ліки нам привозили українські військові. 

Було тяжко, коли на моїх очах помирали люди, а я не міг їх врятувати.

З Маріуполя до Володарського мене довезла швидка. Такі автомобілі не перевіряли на блокпостах, тому мені не довелося проходити фільтрацію. З Володарського до Бердянська доїхав на таксі. Прожив там місяць. Потім знайшов водія, який довіз мене до Запоріжжя, а вже звідти добирався до Кропивницького.