Ми спали вдома, коли в небі почали гудіти й літати літаки. Діти прокинулися і розплакались від страху. Ми увімкнули телевізор і почули, що почалася війна.
Найжахливішим для мене було те, що я мала йти на роботу і покинути дітей вдома одних. Я працюю в амбулаторії, а їх ні на кого залишити. Цілий день мені довелося телефонувати додому, щоб час від часу дізнаватися, як вони там. Це було жахливо!
Так мені і запам’яталися перші дні війни: робота, дорога, нестача продуктів в магазинах і постійний страх.
Але також у пам’яті назавжди залишилися теплі спогади про людей, які нам сильно допомагали. А все, що нагадує про «руський мір», викликає у мене огиду.
