Мені зараз 34 роки. Жила у Бахмуті, працювала лікарем-стоматологом. Поїхала з дому в березні 2022 року, оскільки була вагітна, десь на п’ятому місяці. Поїхала в місто Дніпро, тут і перебуваю. 

Найбільше шокували вибухи. Я з малою дитиною, будучи вагітною, бігала в підвал. Ми жили у своєму домі. Бігали і вночі, і вдень. Старшому синові на той момент було три роки.

Ми з чоловіком сіли в машину і поїхали. Дніпро обрали, бо це найближча область до нашої. Хотілося ближче до дому бути.

Усі в моїй родині – чоловік, мій батько, батьки чоловіка – втратили своє майно. Все, що було. Усі зараз без домівок.

Звичайно, у всіх є психологічні проблеми. Але зараз, коли повітряна тривога, ми вже знаємо, куди йти, що робити. Я дітей збираю – і ми швиденько йдемо в укриття.

Я вважаю, війна повинна закінчитись тільки нашою перемогою, відновленням цілісності нашої країни. Ми тільки на це чекаємо, і дуже мені хотілося б, щоб наше місто відбудували. Майбутнє бачу тільки тут, зі своїми рідними.