«Я навіть думати боюся про мир»

У мене троє дітей, троє онуків і десять правнуків. Мені часто згадується мирне життя. Були турботи, росли діти, але жили весело.

Через війну наше життя змінилося. Сини жили в Донецьку, двоє все кинули і з сім'ями переїхали сюди, один залишився там. До війни вони працювали в аеропорту. Середній син теж їхав. Побув трошки, роботи не було і довелося повернутися додому. Це справжня біда. Тепер його сім'я не може приїхати до нас, ми не можемо поїхати до них.

Жахливо і страшно, коли над нами літали снаряди, на всі боки розліталися осколки. У селищі вбило людину. Ми не знали, куди сховатися. Через пережите похитнулося здоров'я, зараз трохи тихо, але все залишилося в пам'яті. Не уявляю, як люди живуть там, де стріляють постійно.

Я дуже хочу, щоб були живі і здорові діти і онуки. Я навіть думати боюся про мир.