Історії, які ви нам довірили
Ми з чоловіком і двома дітьми живемо в Охтирці. Війна застала нас вдома. А потім ми поїхали в сусіднє село до батьків. Але там все також чули. Сиділи з дітьми в погребі. І я, і діти пили заспокійливі. На ніч давала, тому що це були крики, істерики, це був просто жах.
Найголовніше - хотілося захистити і вберегти дітей. Коли над нами пролітало 13 літаків, ми не знали, куди бігти. Це було дуже страшно.
Найбільше шокувало, що від нас відвернулися ті рідні, які з нами спілкувалися. Це було ударом.
Їжі у нас достатньо було, не голодували. Там, де ми перебували, було, і світло, і газ. Ми просто світло не вмикали, бо страшно було.
Машини у нас своєї немає, то виїхати було дуже важко. Знайшли людину, яка нас вивезла. Забрали з собою собаку хаскі, яка з нами разом і в погребі сиділа.
Хочеться вірити, щоб війна закінчилася прямо сьогодні. Щоб всі жили мирно.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
