На початок повномасштабного вторгнення Жанна не виходила з квартири майже п’ять років – через травму хребта жінка була прикута до ліжка. Поратися з хатніми справами допомагала родина доньки. Жанна навіть не могла спуститися в підвал під час російських масованих ракетних обстрілів, тому благословила доньку, коли сталася перша нагода виїхати, а сама залишилася в Маріуполі.

Після влучання снаряду в будинок Жанна дала обітницю перед Богом – якщо зможе знову ходити, буде допомагати людям. І розпочала інтенсивні тренування. А вже за місяць вперше вийшла на вулицю! Потім – по воду, а потім – розшукувати містом стареньких немічних людей, щоб допомагати, як і пообіцяла.

"Я не зробила нічого особливого, - ніяковіє жінка. - В Маріуполі кожен так робив. Але війна навчила цінувати кожну мить життя. Я вижила, змогла виїхати і знову повернутись в Україну, бо тільки тут я можу дихати на повну".