Папуга Артем, 16років, КЗ «Яковлівський ліцей»
У далекому 2014 році розпочалася війна на Донбасі. Вона прийшла у будинки жителів, спричинивши багато жахливих наслідків, війна принесла їм не тільки зруйновані будинки і вбитих мирних жителів, а ще й покалічені долі дітей, які не скоро зможуть забути ті жахи, які їм довелося відчути, живучи у підвалах, ночуючи на вулицях і бачачи смерть своїх батьків.
Війна на Донбасі змусила дітей вмить стати дорослішими. Опинившись у спокійній та безпечній обстановці, батьки повідомляють про те, що у волоссі дітей з’явилася сивина.
Війна стосується кожного, вона не проходить повз, не зважає на вік, статус, стан здоров’я, віросповідання. Мій друг Сашко відчув цей жах на собі, його тато Захисник України. Проводжаючи тата на фронт, він кожного разу з болем усвідомлював, що можливо він більше ніколи його живим не побачить. Ми класом намагаємося підтримувати бійців: робимо листівки, передаємо теплий одяг, допомагаємо з продуктами харчування.
Сашко для нас є прикладом того, як в один момент з дитини ти стаєш дорослим.
Батько Сашка розповідав нам як будують польові бліндажі, як важко жити в не пристосованих для життя місцях, але найважче –це стріляти у людей!
Я чітко відчув, що почалася війна, коли ми йшли на похорон до Сашкового батька.
Багато людей, які це бачать та знають про це замислюються над запитаннями! Коли закінчиться ця війна?! Чому вона триває аж сім років та п’ять місяців? Коли люди зможуть повернутися до дому ? Коли постраждалі діти зможуть забути ці жахи?
Багато людей розуміючи, як живуть ці люди починають більш цінувати своє життя та оточення, яке війна ще не зруйнувала.
