«Я часто зверталася за допомогою до психологів»

Родині Тетяни довелося поневірятися, перш ніж осісти на мирній території. Її дочка бачила обстріли й чула «тренувальні» постріли з автомата Калашникова. А сама Тетяна довго не могла позбутися психологічної травми, тому зверталася до психолога.

Війна – це трагедія в усьому: у родині, роботі, здоров’ї, щасті. Нічого хорошого немає у війні. Минуло сім років, усе трошки притупилося, адаптувалося. З’явилися друзі, я почала трохи по-іншому дивитися на все, змінила погляди на життя. Життя стало цікавішим, але є ломка, мені боляче, що це не за моїм особистим бажанням, а вимушено.

Усе починалося з весни. Улітку ми сиділи з чоловіком біля під’їзду, відпочивали й дивилися, як над іншими містами літали снаряди. За дубовою лісопосадкою був завод із залишеними майданчиками, там була тренувальна база. Були чутні поодинокі постріли з автомата Калашникова. Дитина прибігає, очі вирячені й каже: «Мамо, що буде далі відбуватися?» Я його відправляла до тата, щоб він у нього питав, що буде далі. Це було 28 червня 2014 року.

У кінці липня в чоловіка почалася відпустка, і ми почали збирати речі, готуватися до від’їзду. Я не хотіла, щоб дитина чула ці «тренування», постріли. Із першими променями 29 липня ми виїхали. Дороги були перекриті, ми їхали об’їзною. І на другий день після нашого від’їзду почався обстріл Горлівки.

Планую, напевно, коли-небудь повернутися до Горлівки, але не знаю, що там буде й коли... Нам повертатися та все відновлювати вже не вистачить морального стану. Після виїзду у 2014 році, у грудні я побачила, яке місто сіре, депресивне, розбите. Побачила покалічені машини, в один будинок тричі влучали, і на третій раз людину там убили.

Коли ми переїхали, перший рік було якось терпимо. З липня по серпень ми їздили по гостях, сподівалися, що буде звільнення Горлівки. Не планували десь осідати. А коли дитина пішла у вересні до школи, то довелося й нам там жити...

Я часто зверталася по допомогу до психологів. Раз на місяць їздила до Харкова, також були консультації в телефонному режимі. Довго я приходила до того, щоб прийняти ситуацію, жити в ній і радіти кращому.