«Я була оптимістом, зараз мені цього не вистачає»

Тетяна, коли для вас почалася війна?

Спочатку ми не могли повірити, що це відбувається з нами й у нас у країні, тому що ми жили добре й щасливо. У якусь мить ми зрозуміли, що в країні відбуваються заворушення і, звичайно, дуже переживали, спостерігали за подіями в Маріуполі й Слов’янську. Коли війська вже увійшли в Донецьк, чоловік сказав, що починається війна конкретна й щоб ми збиралися.

Ми почали збирати речі. Чоловік звернув увагу на те, що треба ще й теплі речі брати. А ми обурювалися, думали, що скоро все закінчиться, тому що прийде 1 вересня, і дітям треба буде йти в школу.

Ми виїхали до Маріуполя. У цей час я ще працювала. Оскільки це була відпускна кампанія, людей не вистачало, і роботу не хотілося залишати, тому десь місяці три-чотири я ще їздила з Маріуполя на роботу до Донецька. Я рано виїжджала, першим автобусом, проїжджала через блокпости. Страшно навіть згадати, що можна було пережити, коли копирсаються у твоїх речах, яке це приниження, нерозуміння, якась образа присутня.

У принципі, робота мене на той час рятувала, відволікала, я менше читала новини. Але на роботі, звичайно, обговорювали все, що відбувається, чули й вибухи. Це саме були дії в районі аеропорту.

А в листопаді 2014-го нас усіх звільнили, і ось тоді я зрозуміла, що життя моє змінюється цілком. У своєму віці я втратила будинок, роботу. Якийсь час ми були в Маріуполі. Оскільки робота в чоловіка була в Києві, то через рік ми переїхали до Києва.

Коли війна закінчиться, ви плануєте повертатися додому?

На даний момент, ні. Ніколи не говори «ніколи», але я думаю, що ні.

Як бойові дії вплинули на повсякденний побут?

Життя настало зовсім інше. У нас було все добре: і робота, і будинок були, ми відпочивали, була щаслива сім’я, діти дорослі, ми могли вже подорожувати. А коли ти втрачаєш роботу, будинок, то дуже сумно стає від розуміння того, що не все від тебе залежить. Те, що я втратила роботу, це було, звичайно, шоком. У якусь мить я думала, що всі підприємства переїдуть на підконтрольну територію, і я не залишуся без роботи. Але так не вийшло.

Чи відчуваєте ви себе в безпеці зараз?

На даний момент – ні. Якщо раніше я була впевнена, що ми позбавлені цього страху, то останнім часом цей страх присутній. Присутній за дітей, за онуків.

Як змінилося ваше ставлення до життя через війну?

Я змінилася докорінно. Якщо раніше я була життєрадісною, оптимісткою по життю, то, напевно, зараз мені цього не вистачає.

Чи отримували ви або члени вашої родини якусь гуманітарну допомогу?

Так, коли працювала, ми отримували гуманітарну допомогу. Це нас підтримувало, це була радісна подія, тому що ми відчували якусь турботу. Отримували ми допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Я знаю, що й мої родичі, і сусіди отримували цю допомогу. Ми дуже вдячні. А в той час, коли люди залишилися зі своєю бідою сам на сам, то багато, напевно, фондів допомагало, і волонтери допомагали, люди, напевно, були вдячні за цю допомогу.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/