Як для вас почалася війна на Донбасі?
Сиділи в підвалах, ховалися, у мене було багато людей. У мене великий будинок, а я живу одна. До мене приїхав син із Дебальцевого, ще коли ця територія була нашою, і 18 осіб із ним. І всі знаходилися в мене до 2015 року, потім вони поїхали до себе.
Це приїхали ваші родичі?
Ні, не родичі. Син, його друзі, сусіди й родичі його дружини.
І ви жили всі разом?
Усі разом. Хто на підлозі, хто на диванах, хто на ліжку, хто в машинах, хто де.
І скільки ви так жили?
Рік, це точно. Але рік так жили не всі, хтось поїхав до Росії за рідними або ще в якесь місце, по-моєму, у Слов’янський район до родичів, а хтось залишився в мене.
Ви бачили військові дії на власні очі?
Ні, я не бачила на власні очі, але чула, коли ми сиділи в підвалі, як до нас щось прилетіло. Виявляється, вранці встали – снаряд у городі в сусідів. А в мене були вікна пошкоджені. Тріщини пішли всередині будинку.
Які зміни війна принесла у ваше життя? Як вона вплинула на ваш побут, фінансовий стан, доступ до води, до їжі?
Фінансовий... Дуже маленька пенсія, на все не вистачає. У мене газове опалення, а газ зараз жахливо дорогий. Пічки в мене немає, тільки газовий котел. Тому я, починаючи з осені та взимку, сиджу в холоді.
А коли були активні бойові дії, у вас були вода й газ?
Ні, у нас світла не було десь місяця півтора, а води у нас взагалі по вулиці не було, по центральній магістралі. У нас недалеко була криниця. Ми брали воду звідти. Газ був постійно.
Чи отримували ви гуманітарну допомогу з 2014 року?
Так, велика подяка Рінату Ахметову. Тоді ми регулярно отримували, особливо перші роки – щомісячно. І все нам вистачало. Дуже велика подяка. Дай Бог йому здоров’я! Велика подяка!