Я з Мелітополя. Мав родину, батьків, сестру, брата. Дочка в Мелітополі залишилася. Буквально за три дні до початку війни переїхав у Запоріжжя, тому що мені запропонували гідну роботу. Був у шоці від того, що почалась війна. Я був на роботі. 

Хотів забрати рідних, але вони відмовилися, не захотіли нікуди їхати. Батьки сказали, що вже старенькі і їм головне, щоб у мене було все гаразд.

Труднощі були з усіма: з поліцією, прокуратурою, СБУ. Неодноразово мене зупиняли і доставляли у свої відділки, перевіряли, чи не якийсь я агент. Це було дуже неприємно. Найбільше мене шокувала наша влада, тому що вони себе прикривають мирними людьми. 

Зараз я мешкаю в Запоріжжі, у мене вже нова родина. Кожен прикриває тільки себе, людських вчинків я не побачив. Усі мої друзі і знайомі залишилися в Мелітополі, я тут був сам. Ніхто мені не допомагав, не підтримував, я сам з усім впорався. 

Перше, про що я мрію, – побачити живими батьків, брата, сестру і доньку, які залишилися там.