Я жила в Бахмуті й працювала на підприємстві. Коли почалися обстріли, вирішила залишитися. Діти виїхали, а я не могла покинути своїх собак і кішок. Три місяці я жила під постійними вибухами. Щодня було страшно, бо над містом літали снаряди, руйнувалися будинки, горіли вулиці.

Попри небезпеку, я продовжувала ходити на роботу, скільки могла. Комунікації у місті були повністю зруйновані. Не було води, світла й газу. 

Одного дня снаряд влучив у мій будинок. Я була вдома, на мене впало вікно. Це стало останньою краплею — я зрозуміла, що більше не можу залишатися. Зібрала найнеобхідніше і виїхала до Дніпра.

Зараз я чекаю тільки миру та закінчення війни.