Коли почалися обстріли, стало дуже страшно. Снаряди й ракети літали над селом, були прямі влучання просто на нашій вулиці. У селі не було води, світла й газу. Було надзвичайно важко виживати. Я ховалася в підвалі. Рятувало те, що всі один одному допомагали. 

Зрештою я наважилася виїхати. З донькою евакуювались на машині. Це було важке рішення, але залишатися вже було неможливо.

Зараз я живу в Дніпрі. Не думала, що таке переживу. Бідні наші діти та онуки. Я чекаю миру, щоб діти могли сміятися, а не ховатися від вибухів.