2022 рік мав стати для Діни найщасливішим - вона чекала на первістка. Але замість спокійного очікування - вибухи, розлука з чоловіком, який опинився в окупації на Чернігівщині, й ночівлі в київському паркінгу під звуки сирен. З’єднатися родині вдалося лише в березні, вже у Луцьку, у пошуках безпечного притулку. Весь рік минув у переїздах, та залишати Україну вони не хотіли. Навіть у найщасливіший день - день народження сина - поряд знову лунали вибухи. Материнство під час війни стало для Діни не просто турботою, а подвигом - її маленький хлопчик уже знає, що таке «повітряна тривога». Та сьогодні, коли вона знову чекає дитину, це очікування має особливий сенс - як символ життя, що триває попри темряву, як віра у відродження родини, країни й мирного майбутнього.