24 лютого все змінилось. Харків бомбили винищувачі, це був жах. З перших днів ми постійно чули вибухи, і досі вони постійно в голові. Така страшна зброя, як можна було таке розпочати. Коли ми виїжджали, було дуже багато людей. Ми їхали потягом. Там були і люди з тваринами. 

Дуже тяжко було шукати житло та організовувати життя в іншому місті. Ми приїхали в Полтаву, нас зустріли волонтери і запропонували переночувати в дитячому садочку. Це було дуже приємно. Війна не закінчується, в Харкові повертатись страшно. Ми продовжуємо жити далі, донька навчається.

У мене досі дуже великий страх через війну, тіло не впорується. 

Я не хочу покидати країну, я хочу повернутися до Харкова. Сподіваюсь, що буде як і раніше.