«Я боюся втратити найближчих мені людей»

Найгірше почуття людини – це страх. Адже саме він змушує боятися, почуватися незахищеним і залишає жахливі спогади.

У кожної людини є свій страх. Хтось боїться висоти, темряви, самотності, вогню… А чому? Ти не замислювався? Тому що страх оберігає людину, дає зрозуміти, що туди не треба йти. Ти ж не будеш робити те, чого боїшся. Звичайно, є люди, які долають свої страхи, але це не завжди добре, до того ж усі страхи побороти неможливо.

Наприклад, я боюся втратити найближчих мені людей – моїх рідних. Цей страх з'явився в мене чотири роки тому, коли почалася страшна війна. Мені було дев'ять років, я не могла собі уявити, що таке війна, адже про війну я раніше не чула.

Хоч як я не хотіла, але війна прийшла до Донецька. Почали літати снаряди, вони влучали в школи, лікарні, будинки.

Тоді мої батьки відправили мене до табору, щоб я не бачила всього цього жаху. Справді, мені дуже сподобалося в таборі, я не думала про бойові дії. У таборі я пробула чотири місяці й там же відсвяткувала свій день народження.

Але зміни закінчувалися й довелося їхати у своє місто Донецьк. На жаль, усе стало набагато гіршим. Нашій сім'ї не вдавалося виїхати з міста – нас евакуювали. Тоді я дуже боялася втратити близьких, тому що загинуло приблизно 5000 людей, і мені було дуже страшно.

Але все-таки, я щаслива, тому що ніхто з моїх родичів не загинув. Мені щиро шкода тих, хто загинув, і їхніх родичів.

Висновок з цієї ситуації я зробила такий. Я зрозуміла завдяки війні, що потрібно цінувати працю, поважати, дякувати людям, адже завтра людини може не стати. Живи, насолоджуйся сьогоднішнім днем і кожним моментом.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/