Коли почалася війна, я була в Краматорську поблизу аеродрому. Туди прилетіло і було дуже гучно. Мамі було дуже важко морально. Ми виїхали із за нею, тому що не було медичної допомоги. Хоча люди допомагали один одному, зблизилися в цей час. 

Всі новини, які були, - це був шок. Найстрашніше було втратити близьких.

В Світловодську у нас далекі родичі, і ми вирішили виїхати до них. Ми виїжджали під обстрілами. Зібралися за годину: що могли, те і взяли. Тут церква нам надала прихисток. Ми переночували у них три дні, поки оформлювали документи, і нас там годували, а потім вже нам допомогли зняти житло.

Емоційно важко, матеріально важко, труднощі з влаштуванням на роботу. Чоловік - пенсіонер, а я працюю.

Приємно зворушило, коли зайшла в Лиман українська армія. Це була гарна звістка, кожен телефонував один одному і розповідав, що і як. Туди почали люди приїжджати, але там мало хто зараз живе, бо будинки зруйновані. 

Хотілося б повернутися назад додому. І заплющити очі і щоб всього цього не було, але це ж все-таки тільки мрія.