Під час окупації в селі не було вільного пересування. Я з родиною жила без світла і води. Був страх померти з голоду. Я продавала продукти до останнього, але запаси швидко закінчились.
Росіяни поводили себе дуже жорстоко. Без зупину стріляли, а потім казали, що це стріляє Україна. Мене шокували вбивства дітей, у нас у селі є загиблі серед школярів.
На село скидали авіабомби. Було дуже страшно. Ми не витримали та виїхала у Баштанку, а потім поїхали до рідних на Хмельниччину.
Після деокупації ми з чоловіком повернулись, бо знову з’явилась робота.
Мрія у мене одна – перемога та мир.
