Історії, які ви нам довірили
До війни я мешкала у Розівці. Селище окупували третього березня. Не працювало нічого: магазини, банкомати, аптеки. Хліб не завозили, тому у мене був страх голоду. Я не знала, що з моїми батьками, які жили у сусідньому селі, бо не було зв’язку.
Росіяни грабували людей. Все руйнували. Обстріли були дуже сильними. Руйнувались вулиці та будинки. Мені було дуже важко на це дивитись.
Я бачила, як трасою їхали колони людей з Маріуполя. Машини були прострелені. Це було дуже страшно. Також я приймала на ночівлю евакуйованих, потім вони їхали далі. Всі були налякані. Розповідали, як ховали людей у дворах, сиділи тижнями в підвалах. Це був жах.
Я думала, що нас швидко визволять, але так не сталося, тому було прийняте рішення виїхати. Тим паче, що починався освітній процес, і росіяни примушували віддавати дітей в школу під їхнім керівництвом. Це було найстрашніше.
Зараз я живу у Запоріжжі. Сподіваюсь, що війна скоро закінчиться, а Розівку деокупують.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
